ОКРА́ДЕНИЙ, а, е, поет., рідко. Дієпр. пас. мин. ч. до окра́сти. * Образно. Чи ж нам, окраденим долею нашою, й хвиля кохання — за гріх?! (Стар., Вибр., 1959, 8); Суспільно-політична сатира І. Манжури пройнята непримиренною ненавистю до гнобителів і гарячою любов’ю, палким співчуттям до всіх пригноблених, до всіх окрадених життям (Рад. літ-во, 7, 1965, 40); // у знач. прикм. [Шевченко:] Не бійся, люба… Правда оживе.. І люд окрадений спасе (Коч., III, 1956, 175); // окра́дено, безос. присудк. сл. Несправджене кохання, несправджений ідеал — це звучить як справжня драма, бо когось окрадено, ошукано (Літ. Укр., 19.XII 1967, 3).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 5. — С. 676.