ОКРА́ЙКА, и, ж. Те саме, що кра́йка 2, 3. Я не забув: як на фронт виїжджали, вийшла [мати] похила до тину, довго стояла, рукою махала, рвала окрайку хустини (Рудь, Дон. зорі, 1958, 33); Стала собі [Грициха] в сінях.., куделю встромила за окрайку й почала прясти (Март., Тв., 1954, 68); Золотою окрайкою гарною стан свій Підперезала [Еос], чоло вповила дорогим покривалом (Гомер, Одіссея, перекл. Б. Тена, 1963, 187).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 5. — С. 677.