ОКРА́ЙОК, йка, ч., розм., рідко.
1. Крайня, кінцева частина чого-небудь. Ідучи окрайком грабового бору, замітили [прочани] між деревами чималу череду свиней (Морд., І, 1958, 108); Він вперто ішов і йшов, бо з-за Долу поволі піднімалась темна, з сивими окрайками хмара (Кол., Терен.., 1959, 369); // Невелика частина, шматок, відрізок чого-небудь. — А вони все придивлялися, чи не з’їла бува ласого шматочка, чи не одрізала собі якогось окрайка на хусточку… (Тулуб, Людолови, І, 1957, 319).
2. Те саме, що окра́єць 1. — Оце й усе, що є, — винесла вона ще раз окрайок пухкенького хліба (Досв., Вибр., 1959, 30).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 5. — С. 677.