ОКРИ́ВДЖЕНИЙ, а, е, розм. Дієпр. пас. мин. ч. до окри́вдити. Ми тут зійшлися, месники бідноти, Окривджені панами кріпаки (Мал., Книга.., 1954, 67); Окривджене почуття і залишки гніву, наче вороги, товклися в парубочій душі (Стельмах, І, 1962, 546); // окри́вджено, безос. присудк. сл. З наказу Захара стражника було окривджено, зламано огорожу, засипано колодязь, і він тепер мстився (Горд., Чужу ниву.., 1947, 283).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 5. — С. 679.