ОКРО́ПЛЕНИЙ, а, е. Дієпр. пас. мин. ч. до окропи́ти. Перед очима Анатолія все ще стояло то усміхнене, то окроплене слізьми обличчя Клари… (Руд., Остання шабля, 1959, 498); * Образно. Косарю, брате мій! Дзвінка твоя коса, А голос молодий, окроплений росою, Пливе, розходячись, під теплі небеса (Рильський, Поеми, 1957, 24); // окро́плено, безос. присудк. сл. З релігійним благословенством окроплено машину.. і всіх присутніх святою водою (Фр., II, 1950, 367).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 5. — С. 680.