ОКРІП1, ро́пу, ч. Кипляча або дуже гаряча вода; кип’яток. Хто опарився на окропі, той і на холодну воду студить (Укр.. присл.., 1955, 267); Скорою ходою почимчикував [Яць Зелепуга] до хати другого швагра, того самого, котрому ген-то жінка окропом ноги обварила (Фр., II, 1950, 212); * У порівн. Ще тільки об’явили волю, піщани зашуміли, як окріп у горшку (Мирний, І, 1949, 298); Мати обняла мене і гірко заплакала. Так і вмила мою голову сльозами, як окропом (Стор., І, 1957, 92); Саїдові знов наче окропом ошпарив хто лице. Червоні барви навіть це загоріле обличчя заливають (Ле, Міжгір’я, 1953, 96).
◊ Крути́тися як (на́че, мов і т. ін.) му́ха в окро́пі див. кру́титися.
ОКРІ́П2, ро́пу, ч., розм. Те саме, що кріп.
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 5. — С. 680.