ОКУ́РЕНИЙ, а, е. Дієпр. пас. мин. ч. до окури́ти. Герої повісті [Ю. Збанацького] "Таємниця Соколиного бору" прийшли на сторінки твору з виру життя і боротьби, обпалені сонцем, овіяні стрімкими вітрами, окурені порохом (Рад. літ-во, 11, 1966, 23); На сонному подвір’ї, оповитому весняними шатами, окуреному пахощами, ніжно, тихо засюрчали кайдани (Вас., І, 1959, 263).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 5. — С. 686.