О́ЛОВО, а, с.
1. М’який, легкий метал сріблясто-білого кольору, який використовують для паяння, лудіння, виготовлення сплавів і т. ін. Троянці так і учинили; На вал колоддя накотили І різний приправляли вар; Олію, дьоготь кип’ятили, Живицю, олово топили, Хто лізтиме, щоб лить на твар (Котл., І, 1952, 215); Олово йде на виготовлення жерсті, для лудіння металевих предметів, виготовлення припоїв, для виробництва різних сплавів (Ек. геогр. СРСР, 1957, 43).
2. заст. Свинець. Ішли з Криму на Січ килими, сап’яни, тютюн.., зброя, олово, горіхи, мигдаль (Тулуб, Людолови, І, 1957, 400); * У порівн. Голова хлопцеві була важка, наче налита оловом (Бурл., О. Вересай, 1959, 21).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 5. — С. 691.