ОМЛІ́ЛИЙ, а, е, рідко. Дієпр. акт. мин. ч. до омлі́ти. В тій хвилі з проразливим криком болю вона впала омліла (Фр., І, 1955, 347); Голова її падає йому на плече, руки опускаються, він мчить її в танці омлілу (Л. Укр., III, 1952, 247).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 5. — С. 694.