ОП’ЯНЯ́ТИ, я́ю, я́єш і рідко ОП’Я́НЮВАТИ, юю, юєш, недок., ОП’ЯНИ́ТИ, ню́, ни́ш, док., перех.
1. Робити п’яним, доводити до стану оп’яніння. Його й погане пиво оп’янило (Сл. Гр.); // Доводити до стану запаморочення, який нагадує сп’яніння. Запах жита, що вже починало цвісти, зразу оп’янив її (Воскр., Весна.., 1939, 53); Повітря залу, в якому опинилися випробувачі, вийшовши з шлюзу, оп’янило їх. Вони відчули легке запаморочення (Веч. Київ, 26.XII 1968, 3).
2. перен. Доводити до стану екстазу, самозабуття. Дотик твій із терня рожі родить, І по серцях мов чар солодкий ходить, І будить, молодить і оп’яняє (Фр., XI, 1952, 234).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 5. — С. 736.