ОПЕ́РТИЙ, а, е.
1. Дієпр. пас. мин. ч. до опе́рти. Грициха сиділа на припічку з опертою на стільці хорою ногою та й пряла (Март., Тв., 1954, 79).
2. у знач. прикм. Який обперся об що-небудь, притулився до чого-небудь. Сава стояв, опертий під стіною з закиненими на плечі руками (Коб., II, 1956, 195).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 5. — С. 707.