ОПЕРТЯ́, я́, с., розм.
1. Те саме, що опо́ра 1, 3, 4. Позіхаючи і примощуючись на канапці так, щоб голова мала опертя, починає він:.. — Було воно так (Вільде, На порозі, 1955, 308); В роботі Зоя знаходить справжню насолоду, робота єднає її з колективом, що давно вже став для дівчини і ріднею і найпевнішим опертям у житті (Гончар, Південь, 1951, 157); Він шукав точки опертя, від якої можна було б іти (Рибак, Гармати.., 1934, 89).
2. рідко. Те саме, що о́пір 1. Квіти рясту фіалкові — теплі і сонячні. І хоча тіло квітки ще тверде, напружене, готове до опертя холоду й негоді — її дух вже ніжний, теплий, весняний (Смолич, II, 1958, 10); Як бачте, я не даром член союза, Хоча із музою у мене є тертя. Вона мовля мені, що я її обуза, І все життя вчиняє опертя (Воскр., Цілком.., 1947, 87).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 5. — С. 707.