ОПЕРІ́ЩУВАТИ, ую, уєш, недок., ОПЕРІ́ЩИТИ, щу, щиш, док., перех., розм. З усієї сили вдаряти (перев. чим-небудь гнучким). — З жалю пуття не буде! — невгавав розлючений дядько Микита.., за кожним словом оперіщуючи Сашка очкуром (Юхвід, Оля, 1959, 86); Йон скочив на коня й оперіщив зі злості поворозкою "бісову худобу" (Коцюб., І, 1955, 239); Панас узяв ціп і, замахнувшись, оперіщив бичем по перевеслу перший сніп, потім ударив по волотках (Коцюба, Нові береги, 1959, 233); * У порівн. Його вжалила куля — наче хто оперіщив чавунною балкою (Ю. Бедзик, Полки.., 1959, 321).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 5. — С. 707.