ОПИНА́ТИСЯ, а́юся, а́єшся, недок.
1. Чинити опір, протидіяти кому-, чому-небудь; опиратися. Чіпка позаду нога за ногою суне… Так ведмідь іде нехотя за циганом; опинається, а все-таки йде… (Мирний, І, 1949, 288); Василь зразу опинався, але жінчині докази таки почали промовляти до його розуму (Фр., IV, 1950, 401); Одарка пішла до пекарні і покликала Василину. Василина не хотіла йти й опиналась (Н.-Лев., II, 1956, 56).
2. діал. Запинатися (див. запина́тися2). Вона поправила жмут сивого волосся.. і тихо, опинаючись, почала: — Та я, знаєте, не бороню (Ірчан, II, 1958, 168).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 5. — С. 708.