ОПИРА́ТИСЯ, а́юся, а́єшся, недок., ОПЕ́РТИСЯ, опру́ся, опре́шся; мин. ч. опе́рся, лася, лося; док.
1. Те саме, що обпира́тися1. Біля возів ідуть чумаки, на пужално опираючись (Коцюб., І, 1955, 180); Поплескав юнака він по плечі рукою ніжно. Усадив його на камінь, сам же на стіну оперся (Тич., II, 1957, 19); Щур, зціпляючи зуби, мовчки опирався босими ногами об мостину, немов його тягнули до ополонки (Вас., І, 1959, 245); Він оперся ліктем об локітник канапи й насилу підвів своє важке, сите тіло (Н.-Лев., III, 1956, 378).
2. перен. Грунтуватися, базуватися на чому-небудь; мати основою щось (про переконання, докази, дії і т. ін.). Кожна робота, як кожна будова, буде лише тоді тривкою, коли опирається на грунті й сильнім фундаменті (Кобр., Вибр., 1954, 31); Опираючись на свою філософію, Волос не переставав потихеньку скуповувати землю довкола свого хутора (Панч, II, 1956, 14); // Мати підтримку в кому-, чому-небудь. Опирався я на сільського активіста.., якого сільрада виділила мені в помічники по лікнепу (Є. Кравч., Бувальщина, 1961, 5); [Терень:] Старик сердиться, бо сам розуміє свої помилки. Хотів опертись на молодших викладачів, але ті з нами (Мик., І, 1957, 168).
3. Чинити опір, протидіяти кому-, чому-небудь; боротися з кимось, чимось. Стефан здвигав раменами, перечив мовчки головою, опирався спокусі (Ков., Світ.., 1960, 134); Хтось із захоплених в полон, мабуть, почав опиратися німцям (Сміл., Сашко, 1957, 77); З орлами я не думаю дружити, Та я опрусь гниючому болоту; Щоб через нього й другим шлях мостити — На те віддам свій труд, свою охоту (Фр., X, 1954, 70); Як заглянула до садочка й усвідомила собі, що залишає його у повній пишноті, а в січні стирчатиме тільки сухе бадилля з-під снігу, не могла опертися болючому почуттю, що стисло серце (Вільде, Повнол. діти, 1960, 27).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 5. — С. 709.