ОПИ́ТУВАТИ, ую, уєш, недок., ОПИТА́ТИ, а́ю, а́єш, док., перех.
1. Звертатися до однієї або кількох осіб із запитаннями для збирання певних відомостей, з’ясування чого-небудь. Ще на першому курсі Мар’яна опитувала на факультеті хлопців, хто в яку спортивну секцію запишеться (Гончар, Людина.., 1960, 50); Коли Євген Панасович сказав, що треба опитати та переписати всіх неписьменних, Мусій аж прояснів (Речм., Весн. грози, 1961, 40); // Виклика́ти по черзі учнів для перевірки їх знань. Готуючись до уроку, потрібно скласти список учнів, яких намічено опитати (Метод. викл. анат.., 1955, 13).
2. діал. Розпитуючи, відшукувати, знаходити що-небудь. Може, я де опитаю твій мішок (Сл. Гр.).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 5. — С. 711.