ОПЛІ́НЬ, ле́ня, ч.
1. Дерев’яна подушка на осі воза для опори короба.
2. тільки мн. Перекладини на копилах саней для скріплення полозків. Сани, обліплені дітворою, повернулись до шпаристого містка, пішли затоки, хтось вивалився з опленів (Стельмах, І, 1962, 7); Утлі санчата тонули в кучугурах по самі оплені (Кучер, Зол. руки, 1948, 177); Тим часом.. в’їздили.. сани з сіном. Викладені широко: не видно ні полозків, ні опленів, ні штилів — тільки вила стирчать збоку (Мушк., Чорний хліб, 1960, 141).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 5. — С. 715.