ОПОВИВА́ТИ, а́ю, а́єш, недок., ОПОВИ́ТИ, опов’ю́, опов’є́ш і опови́ю, опови́єш, док., перех.
1. Обвивати, обплітати кого-, що-небудь чимсь або що-небудь навколо когось, чогось. На Нимидору наділи Миколину шапку, шапку оповили довгою.. стрічкою (Н.-Лев., II, 1956, 182); Айтаков спинився, звів руки догори. Другий його помічник неначе на це тільки й сподівався. Як злодія, вловив і оповив його під груди мотузом (Ле, Міжгір’я, 1953, 273); // Укривати, охоплювати, огортати (про тканину, одяг). Квітчастий шовк не оповив голову.. Галя ніяково заховала хустину (Стельмах, II, 1962, 163); // Обвивати, обплітати собою що-небудь. Хміль, березка чіплялись за його [бузку] тонкі гілки, лізли угору, спускалися униз, уростали у землю і знову піднімалися вгору, — непролазною сіткою оповивали його (Мирний, IV, 1955, 16); Шинеля й гімнастьорка в нього були пошматовані, біліли бинти, що оповивали груди (Тют., Вир, 1964, 505); І спершу гарно страх з сусідкою він [Хміль] жив. Дивлюсь, аж приятель за гілку зачепився, А трохи згодом глядь — всю Рожу оповив (Греб., І, 1957, 56); Ганок і невелику веранду рясно оповили стебла дикого винограду (Шиян, Гроза.., 1956, 44); // Те саме, що обійма́ти 1. Раптом оповиває [Джема] його шию руками і цілує (Коч., П’єси, 1951, 73); Олеся сіла близенько коло Балабухи, оповила його шию руками (Н.-Лев., III, 1956, 134); Я тихо підсів до неї, оповивши рукою її стан, щоб часом вона не впала (Досв., Вибр., 1959, 36).
2. перен. Оточувати кругом, з усіх боків. — Ось тобі і Кут зараз, — сказав Колісник, указуючи на ряд хаток, що, наче поясом, оповив круту гору (Мирний, III, 1954, 298); Ліс темними крилами своїми озеро оповив (Вол., Наддн. висоти, 1953, 69).
3. Поширюючись, обволікати, огортати, затягувати (про дим, туман, пил і т. ін.); обгортати. Опар.. ніби прозорою імлою оповивав гори й пригорки (Н.-Лев., IV, 1956, 326); Туман непомітно танув, але ще суцільною сірою пеленою оповивав табір і зливався з небом (Хижняк, Тамара, 1959, 193); Два постріли потрясли повітря. Дим і порох оповили батарею (Панч, Гарні хлопці, 1959, 101); // безос. Амбразури оповивало курявою і димом (Кучер, Чорноморці, 1956, 517); Димом, як наміткою, оповило стрункий зелений ліс (Вас., Незібр. тв., 1941, 226); * Образно. Люди завжди поетизують високе і величне.. Вони оповивають легендами тих, кого хочеться бачити завжди і скрізь поруч з собою (Слово про Кобзаря, 1961, 5); // перен. Заповнювати собою навколишній простір; охоплювати (про світло, темряву, морок і т. ін.). Перше, що вразило мене.., — це напівтемрява, що оповивала все довкола (Трубл., Глиб. шлях, 1948, 169); На узліссі його оповиває тиша і росяний плач (Стельмах, II, 1962, 147); // Покривати, обволікати що-небудь, розповсюджуючись по поверхні. Павлусь уже мріяв.. У такі хвилини його карі очі робилися глибокими, замисленими, легка поволока оповивала їх (Донч., II, 1956, 20); Дощ прибив високу траву до самої землі, оповив сизою вологістю сліпучу зелень (Стельмах, Вел. рідня, 1951, 510); // Обдавати, обвівати з усіх боків (струменем повітря, пахощами і т. ін.). По стрісі клуні шелестять і ворушаться лісові грушки, їхні терпкі пахощі увесь час оповивають чоловіка (Стельмах, II, 1962, 34); Ароматом, повним чару, Обійму тебе, мій царю, — Горду голову твою Опов’ю (Крим., Вибр., 1965, 84); Теплий вітер оповив її тіло (Рибак, Що сталося.., 1947, 131).
4. перен. Охоплювати кого-, що-небудь, заполонювати (про почуття, певний стан і т. ін.). Потроху очі заплющуються, тихий сон оповива діти (Гр., І, 1963, 282); Тяжкі думи оповивають Іванка, з голови не йде Людомир (Хижняк, Д. Галицький, 1958, 132); Жаль оповив Іванове серце, жаль великий (Мушк., Серце.., 1962, 309); // безос. [Юрко:] Як.. зустрівся я уперше з її поглядом, як.. почув уперше її промову, відтоді — мов замороком якимсь мене оповило (Кроп., III, 1959, 60); * Образно. Вечірній світ розливсь по стомленій землі, І ліс дрімає темний, І чари навкруги усе оповили (Рильський, І, 1960, 89).
5. Те саме, що сповива́ти. Баба оповиває дитину.
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 5. — С. 716.