ОПОВИВА́ТИСЯ, а́юся, а́єшся, недок., ОПОВИ́ТИСЯ, опов’ю́ся, опов’є́шся і опови́юся, опови́єшся, док.
1. Обвиватися, обплітатися навколо кого-, чого-небудь. Галя оповилася руками кругом Настиної шиї (Мирний, IV, 1955, 73); Бажав би круг неї плащем оповитись, Щоб любо в обіймах держати (Крим., Вибр., 1965, 290).
2. Обволікатися, огортатися, затягуватися (димом, туманом, пилом і т. ін.). Мовчки курив він люльку за люлькою, оповиваючись густою хмарою диму, і все думав, що робити (Тулуб, Людолови, І, 1957, 115); Зорі почали наче оповиватися імлою (Трубл., Глиб. шлях, 1948, 190); У жовтуватий морок оповилися стіни кухні, піч (Скл., Карпати, II, 1954, 125); * Образно. Довірливо, не криючись, говорили вони, що тікають з тих або інших таборів.. і тримають курс на Дніпро, в Чорні ліси, які в цей час почали вже оповиватися легендами (Гончар, IV, 1960, 72).
3. перен. Перейматися яким-небудь почуттям, настроєм. Чи то осінні настрої в природі, чи одноманітність будівнича, — немов труїлися почуття і хворобливим ниттям оповивалось серце (Ле, Міжгір’я, 1953, 216).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 5. — С. 717.