ОПОВІ́СНИК, а, ч. Той, хто оповіщає кого-небудь про щось. Він запропонував Яновському їхати по краю оповісником волі князя Потьомкіна, що намислив організувати з запорожців козацьке військо (Добр., Очак. розмир, 1965, 36); Оповісник лиш мить передихав.. і знову розпочинав усю довгу фразу волання (Ле, Хмельницький, І, 1957, 183).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 5. — С. 718.