ОПОДАЛІ́К, діал.
1. присл. Здалека, віддалік. Небо і повітря стало темно-синє, тільки ліс чорнів оподалік (Мак., Вибр., 1954, 132).
2. присл. Осторонь, на певній відстані. — Еге-ге!.. — загув.. бородань, що досі сидів, як пень, оподалік у кріслі (Дн. Чайка, Тв., 1960, 46); Зайшли в хатину.., стягнули з постелі з березових кругляків солому, полягали, де хто міг. Лиш сільські хлопці близько порога, оподалік (Ірчан, II, 1958, 78).
3. прийм., з род. відм., рідко. Уживається при зазначенні місця перебування, розташування кого-, чого-небудь. Так закричав старий Прокіпчук на свого парубчака, що стояв оподалік загону на.. доріжці (Ірчан, II, 1958, 83).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 5. — С. 719.