ОПОЕТИЗО́ВАНИЙ, а, е. Дієпр. пас. мин. ч. до опоетизува́ти. Розбійник Рінальдо.. викликав у його палкій уяві захоплюючий образ Олекси Довбуша, опоетизований народними легендами та піснями (Кол., Терен.., 1959, 78); Великий місяць скоріше нагадував свою карикатуру у дитячих зошитах, ніж опоетизоване млинове коло (Вільде, Сестри.., 1958, 568); // опоетизо́вано, безос. присудк. сл. "Фархад і Шірін" — найкраща з п’яти поем Навої, де оспівано любов до свободи, опоетизовано творчу працю (Рад. літ-во, 9, 1968, 36).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 5. — С. 720.