ОПОЛЧЕ́НЕЦЬ, нця, ч. Учасник, боєць ополчення. Весною 1241 року Олександр Невський створив.. сильне військо, основну частину якого становили піші ополченці — селяни та ремісники (Іст. СРСР, І, 1957, 77); Вулицю перетинала колона народних ополченців (Ткач, Крута хвиля, 1956, 92).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 5. — С. 722.