ОПОНЕ́НТ, а, ч.
1. Особа, яка заперечує кому-небудь у публічній бесіді, на диспуті, під час захисту дисертації і т. ін. Втома.. була тільки при дебатах після реферату.., бо опонентів було аж п’ять (Л. Укр., V, 1956, 380); Серед членів Ученої ради, крім опонентів, астрофізиком був тільки Цебрик (Руд., Остання шабля, 1959, 348).
Офіці́йний опоне́нт — особа, якій офіційно доручено виступати під час захисту дисертації на здобуття вченого ступеня з аналізом її змісту, визначенням позитивних якостей і недоліків, значення для науки.
2. Супротивник у суперечці; той хто заперечує кому-небудь. Він дискутував, шаленіючи, мимохіть хапаючи гудзики в опонента на грудях і викручуючи їх (Гончар, IV, 1960, 65); Твереза логіка хлопця справила враження на його опонента (Дмит., Розлука, 1957, 299).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 5. — С. 722.