ОПО́ННИК, а, ч., іст. Ремісник, який виготовляв опону (у 4 знач.). В літопису є повідомлення, що в 1216 р. в Липецькій битві серед інших вбитих був новгородець — "опонник" (Нариси стар. іст. УРСР, 1957, 429).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 5. — С. 722.