ОПРАВДА́ННЯ, я, с., рідко.
1. Дія за знач. оправда́ти і оправда́тися. Уже переконував себе, щоби тепер вернутись, а прийти опісля. Хоч знав, що це лиш пусте оправдання, бо він і потім не прийде (Март., Тв., 1954, 344); Не вперше Дмитро висліджує Марічку, але вона на всі його оправдання.., на всі присягання має тільки одну й ту саму відповідь: — Іди своєю дорогою (Вільде, Сестри.., 1958, 329).
2. Те саме, що ви́правдання 2, 3. Маю надію, що таки сама скінчу свою роботу, а коли ні, то оправданням мені почасти може те служити, що я і других.. не покінчала (Л. Укр., V, 1956, 256); — Уже, на всякий випадок, і оправдання тримаєш на язиці? (Стельмах, II, 1962, 146).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 5. — С. 726.