ОПРА́ВНИ́Й, опра́вна́, опра́вне́.
1. Стос. до виготовлення оправ (у 1 знач.). Оправна справа.
2. рідко. Який має оправу, палітурку (про книжку, зошит і т. ін.); оправлений. Будьте ласкаві, скоро дістанете цей лист, вишліть 4 оправні примірники [книжки] (Коцюб., III, 1956, 217).
3. рідко. Вставлений в оправу (у 2 знач.); оздоблений, оправлений. [Хуса:] Подаси лиш то́го кубка, що з яшми він оправний в чорнім сріблі (Л. Укр., III, 1952, 147).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 5. — С. 727.