О́ПТИКА, и, ж.
1. Розділ фізики, що вивчає світло, його властивості та закони. Якщо скористатися із строгих законів оптики, то треба сказати, що не давати тіні при бічному освітленні може лише предмет, який не підвищується над загальним рівнем поверхні (Наука.., 9, 1965, 5); В нім [у чоловікові] відбувалося тепер щось подібне до розколювання світла в оптиці (Фр., VI, 1961, 449).
2. Прилади, інструменти, виготовлені з урахуванням законів відбивання і заломлення світла. Шофер.. повів очима на високу гору, на якій уже сиділи німці. — Він усе бачить. У нього оптика — цейс (Кучер, Голод, 1961, 114); Освітлювальна оптика; Проекційна оптика.
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 5. — С. 731.