ОПУ́КЛО. Присл. до опу́клий. З імли небозводу.. випливали золоті маківки його [Києва] соборів, опукло світились назустріч, як величезні.. сонця (Гончар, II, 1959, 146); В п’єсі "Житейське море" опукло, подекуди навіть не без гротеску, показаний побут театральної богеми (Рильський, III, 1956, 278).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 5. — С. 733.