ОПІКУ́НКА, и, ж. Жін. до опіку́н. Не забувала [Войцехова] як опікунка сиріт щомісяця зголошуватися до каси по пенсію, що на них припадала (Фр., VI, 1951, 167); Княгиня Єва на диво швидко заспокоїлась, навіть міцно стиснула руку своїй опікунці (Гжицький, Опришки, 1962, 56).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 5. — С. 713.