О́ПІ́ЧОК, чка, ч., заст. Край печі, де звичайно ставили каганець. Коли б тобі на сміх було де видно свічку. Або в селі де на опічку Маячив каганець (Г.-Арт., Байки.., 1958, 49); Заглянув у піч, рогачем пробив горщик — потекло аж по опічку (Головко, І, 1957, 359).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 5. — С. 714.