О́РДЕН1, а, ч. Почесна відзнака, нагорода за військові, трудові або інші заслуги. Світлиця Олесина наче засяла од синіх з сріблом мундирів, од еполетів.., аксельбантів та орденів (Н.-Лев., III, 1956, 136); Лейтенант ніколи не розповідав про свої бойові подвиги, хоч усі бачили на його грудях два бойові ордени (Тют., Вир, 1964, 491); Орден Леніна — то найвища З найдорожчих в житті нагород (Мас., Поезії, 1950, 114); В наш час кавалерами орденів стали прості люди праці, скромні радянські патріоти (Рад. Укр., 23.ІІ 1962, 3).
О́РДЕН2, у, ч.
1. Чернеча або лицарсько-чернеча католицька громада з певним статутом. [Лизогуб:] Цей медальйон — тобі подарунок з Варшави від ордена єзуїтів. Святі отці тебе не забувають (Корн., І, 1955, 259); Зграї католицьких орденів осідали в містах, будували руками кріпаків костьоли і монастирі, намагались ополячити український народ (Ком. Укр., 9, 1969, 23); Лівонський орден.
2. заст. Назва деяких таємних товариств, об’єднань. Масонський орден.
О́РДЕН3, а, ч., арх., рідко. Те саме, що о́рдер2. Візерунки дорійського ордена замінили собою буйну зелену гущавину листя (Полт., Дит. Гоголя, 1954, 9).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 5. — С. 742.