О́РДЕР1, а, ч. Письмове розпорядження. — Ад’ютант! — вирішив раптом ротмістр. — Видайте ордер на звільнення цього… як його? (Головко, II, 1957, 533); — Затримувати [Джмелика] ми, фактично, не маємо права. На це є прокуратура, що видає ордери на арешт (Тют., Вир, 1964, 190); // Документ на одержання або видачу чого-небудь. Ніколи не був [Калинович] шпіоном! Не був тоді, коли за те ремесло платили грішми, авансами й ордерами (Фр., VI, 1951, 333); Фанери.. довелося дістати на ордер комгоспу (Кир., Вибр., 1960, 51); Відвідувач просив ордер на той самий будинок, який Бублик уже намітив собі для дачі (Донч., VI, 1957, 522).
О́РДЕР2, а, ч. Вид архітектурної композиції, що складається з вертикальних (колон, пілястрів) і горизонтальних (антаблемента) частин у відповідній архітектурно-стильовій обробці; в класичній формі сформувався в стародавній Греції. Корінфський ордер виник майже одночасно з іонійським,.. відрізняється від останнього більшим багатством форм (Архіт. Рад. Укр., 12, 1939, 40).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 5. — С. 742.