ОРУ́ДА́Р, ору́даря́, ч., рідко. Верховода, керівник. Не дав човнів орудар перевозу І навіть не прийшов до Ферідуна (Крим., Вибр., 1965, 177); Другого ж таки дня вчителеві не дали дров.. Діти мерзли, вчитель приходив у волость, гризся, але ж похитнути незламність духу сільських орударів не міг (Гр., І, 1963, 325).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 5. — С. 750.