ОРУ́ДНИК, а, ч., рідко.
1. Те саме, що ору́да́р.
2. Той, хто є знаряддям у чиїх-небудь руках; виконавець чужої волі.
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 5. — С. 750.