о́рій — легендарний орач, оратай, який був сонце— і вогнепоклонником; за фольклорним сюжетом, орачі витіснили первісних гігантів — утілення диких, некерованих сил природи; гіпотетична орійська спільнота зародилася в IV ст. до н. є. в Степовому Подніпров’ї, а згодом пройшла шлях до месопотамського Шумеру, позначивши його святилищами и курганами.
Жайворонок В. В. Знаки української етнокультури: Словник-довідник. — К.: Довіра, 2006.— С. 421.