ОРІ́ШИНА, и, ж., рідко. Те саме, що горі́шина. Як п’янко пахне зів’яле листя вільшини, орішини, дуба (Горд., II, 1959, 260); * У порівн. На веранді все ще стояли три сестри, і над ними підносилася, як дуб над орішиною, постать Петра Григоровича (Панч, На калин. мості, 1965, 60).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 5. — С. 746.