ОСАВУ́Л, а, ч., іст.
1. Виборна службова особа, що обіймала одну з адміністративно-військових посад на Україні в XVII-XVIII ст. Після шведської пожоги, тоді, як протурили запорожців з Чортомлика у Туреччину.., був військовим осавулом оцей самий Дорош (Стор., І, 1957, 202); Молодий гетьман Остряниця і старезний Гуня, а за ними полковники, осавули і генеральний бунчужний ішли на чолі силенного війська (Довж., І, 1958, 272).
2. Офіцерський чин у козачих військах дореволюційної Росії. Під’їхав калмик-осавул, і козачня, понасуплювавшись, мовчки розступилася перед ним (Гончар, II, 1959, 93).
3. рідко. Те саме, що осаву́ла 1. — Як був інший осавул над нами, ми їли на обід та на вечерю мамалигу з бринзою (Н.-Лев., III, 1956, 296).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 5. — С. 751.