ОСАТАНІ́ЛИЙ, а, е, розм.
1. Дієпр. пас. мин. ч. до осатані́ти. Хіба й зараз не лящать йому у вухах прокльони того божевільного ранку, коли вже вкрай осатанілий Дудник різав жили коням, рубав корів, гнався з сокирою за Наталкою (Жур., Нам тоді.., 1968, 90); І хоч які Ті юнкери були осатанілі, А побоялись кинутись в штики, Назад полізли, враз пополотнілі (Бичко, Сійся.., 1959, 389).
2. у знач. прикм. Украй роздратований, розлючений. Гаврило і Тимко насилу відтягли осатанілого батька (Тют., Вир, 1964, 91); * Образно. З одчайдушним ревом увірвалася на дворище осатаніла худоба (Голов., Крапля.., 1945, 94); // Який виражає крайню роздратованість, розлюченість. Листоноша.. напихав собі трави до рота, щоб не стогнати й не проситися, сотник осатанілими очима дивився у вікно (Ю. Янов., І, 1954, 280); // перен. Дикий, розгнузданий, нестримний. Осатанілий бенкет.
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 5. — С. 753.