ОСЕ́Л, осла́, ч.
1. Свійська робоча тварина родини конячих. І шляхом ві[й]сько, мов гадюки. За герцогинями німота; Хто з соколами на руках, Хто пішки, верхи на ослах (Шевч., І, 1963, 266).
2. перен., зневажл. Про нерозумну, або вперту людину. [Завадський:] Слухайте,.. по якого чорта нам до анкети того Цимбальського? Таж то скінчений осел (Фр., IX, 1952, 375); Ті, що люблять прихилятися До святинь та вівтарів, Це ж осли! бо їх нав’ючувать Може кожен із попів (Крим., Вибр., 1965, 229); // Уживається як лайливе слово. — Осел ти і більше нічого. Дурень останній (Коцюб., II, 1955, 252); Батько гримітиме на цілу квартиру про олухів,.. оболтусів і ослів, яким він сьогодні виставив одиниці (Смолич, II, 1958,45).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 5. — С. 758.