ОСЕЛЕ́НЕЦЬ, нця, ч., розм., рідко. Те саме, що поселе́нець. [Василь:] То, було, жінки воно [Запоріжжя] і близько до себе не підпускає, а тепер само зимовниками заводиться, на свої степи оселенців закликає (Мирний, V, 1955, 113).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 5. — С. 758.