ОСЕЛЯ́ТИСЯ, я́юся, я́єшся, рідко ОСЕ́ЛЮВАТИСЯ, ююся, юєшся, недок., ОСЕЛИ́ТИСЯ, оселю́ся, осе́лишся, док.
1. Обирати собі де-небудь постійне місце проживання; поселятися, осідати. З найдавніших часів люди оселялись по берегах рік (Фіз. геогр., 5, 1956, 49); — Воробця [Горобця] нема, то яке ж я маю право боронити кому іншому оселюватися в його хаті? (Фр., IV, 1950, 103); Мати з Настусею оселились на прожиття в Парижі (Н.-Лев., IV, 1956, 229); // Залишатися на деякий час жити де-небудь, у кого-небудь. — Оселяйтеся в мене, матроси (Кучер, Прощай.., 1957, 23); Оселився я у Горького, який нізащо не хотів мене пускати до готелю (Коцюб., III, 1956, 406).
2. Розміщуватися, гніздитися де-небудь. Злакова попелиця відкрито оселюється на листках злаків.. Листки жовкнуть і всихають (Захист рослин.., 1952, 273); Оселюючись в крилі [літака], гриби живляться алюмінієм і тим самим ослаблюють конструкцію літака (Хлібороб Укр., 5, 1966, 47).
3. перен. З’являтися, виникати (про почуття, настрій і т. ін.). Остання надія розтанула, важке передчуття владно оселилося в грудях (Збан., Малин. дзвін, 1958, 148); Вона помітно схудла, стала вразливішою. В ясних оченятах оселилася постійна задума (М. Ол., Леся, 1960, 77).
4. заст. Засновуватися. Січ же матінка рідненька Ще тоді була маненька: Тільки ось що оселилась (Манж., Тв., 1955, 167).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 5. — С. 759.