ОСЕРЕ́ДКО́ВИЙ, а, е, рідко.
1. Який міститься в середній, центральній частині чого-небудь; середній. Подруги спустилися в осередковий льох, що містився під самою церквою (Стар., Облога.., 1961, 78); //Основний, центральний. Його постать була осередковою постаттю на всіх тих малюнках, що малювала йому розпалена фантазія (Гр., II, 1963, 16).
2. Прикм. до осере́док 2. Осередковий актив.
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 5. — С. 759.