ОСИРОТИ́ТИ, очу́, оти́ш, док., перех. Залишити кого-небудь без батька, матері або близької, рідної людини; зробити сиротою. — О сину! світ моїх очей! Чи я ж тебе на те родила, Щоб згинув ти од злих людей? Щоб ти мене — стару, слабую.. На вічний вік осиротив (Котл., І, 1952, 232); — За віщо ж ти чоловіка вбив? За що діток, жінку осиротив?.. (Мирний, І, 1949, 309); Війна осиротила її, все ж лишивши їй двоє найрідніших людей: діда Овсія і Живана (Земляк, Гнівний Стратіон, 1960, 222); // Зробити кого-небудь самотнім, одиноким, відібравши, відірвавши близьку або рідну людину. — А вража дочко! ти мене осиротила! Мій Василь од мене одцурався! (Вовчок, І, 1955, 81).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 5. — С. 762.