ОСЛУ́ШНИЦЯ, і, ж., книжн., заст. Жін. до ослу́шник. Коли, метнувши громи навіжені, Став Єву бог із раю проганять, Він їй сказав: — Ослушнице зухвала! Мені твого не треба каяття (Сим., Земне тяжіння, 1964, 19).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 5. — С. 772.