ОСМУТНІ́ТИ, і́ю, і́єш, док., рідко. Те саме, що засмути́тися. Батько охмурнів, повісивши голову, а мати, голівоньку схиливши, осмутніла (Вовчок, І, 1955, 327); Андрій замовк, і обличчя в його зовсім осмутніло (Гр., II, 1963, 81); Знаю я, чого осмутнів ти, зелений гаю: б’ють тебе недосвіти, зоряниці в’ялять зимною росою (Вас., І, 1959, 184).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 5. — С. 775.