ОСОБНЯ́К, а́, ч. Будинок багатого власника, в якому живе одна сім’я. Біля парадного під’їзду Галаганового особняка кучер хвацько спинив коня (Головко, II, 1957, 377); Асфальтована доріжка вела до незграбного, присадкуватого особняка (Донч., VI, 1957, 320); Поруч з розкішними квартирами і особняками [у старому Львові], де жили багатії, були трущоби, нічліжки безробітних і жебраків (Наука.., 10, 1956, 3); // Окремий, добре спланований будинок на одну сім’ю; садиба. Особняк головного інженера стояв трохи осторонь єдиної вулиці селища (Шовк., Інженери, 1956, 262); Це був великий особняк, складений із білої силікатної цегли майже на самому березі Дніпра (Руд., Вітер.., 1958, 173).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 5. — С. 779.