ОСОЛОВІ́ЛИЙ, а, е, розм. Дієпр. акт. мин. ч. до осолові́ти. Ясно-червоні лиця, певне, від вітру, набубнявіли. Досвідченим оком, осоловілим поглядом провіряли ріллю (Горд., Дівчина.., 1954, 128); Вже після того, як випито було чимало і осоловілий батюшка завів старовинних козацьких пісень, .. було запрошено до столу й Гаркушу (Гончар, II, 1959, 347); Харкевич прокинувся і довго дивився осоловілими очима в сірий морок напівтемного каземату (Голов., Тополя.., 1965, 447).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 5. — С. 780.