ОСТАВЛЯ́ТИ, я́ю, я́єш, недок., ОСТА́ВИТИ, влю, виш; мн. оста́влять; док., перех., розм., рідко. Те саме, що залиша́ти. Побратим не знав, що було на думці в Кирила Тура, як оставляв він тут його з кіньми (П. Куліш, Вибр., 1969, 191); Тому доля запродала Од краю до краю, А другому оставила Те, де заховають (Шевч., І, 1963, 28); Ти ж на боці геть остав Свій біль і муку.. І весь загальній справі посвятися (Фр., XIII, 1954, 29).
Не оста́вити ла́скою кого, заст. — виявити піклування про кого-небудь, подати підтримку комусь. Кланяюсь, прошу: — Не оставте ласкою вашою, добродію, і моїх синів! (Вовчок, І, 1955, 277); Випив Кирило Тур горілки да й каже: — Уже ж, пане ясновельможний, не остав твоєю ласкою і мого побратима (П. Куліш, Вибр., 1969, 89).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 5. — С. 783.