ОСТА́ТОК, тку, ч., заст. Залишок. Прийшов нестаток, випив остаток (Номис, 1864, № 11501); Там [на шосе] шатаються в безладді солдати, остатки частин — ратники, сапери (Вас., Незібр. тв., 1941, 209); Чи ж людська споминка така слаба? Чи то його, минулих днів остаток, Потерти мусила нова доба? (Зеров, Вибр., 1966, 39).
◊ Без оста́тку — те саме, що Без оста́нку (див. оста́нки). Сулії, тикви, баклажки, Все висушили без остатку, Посуду потовкли в шматки (Котл., І, 1952, 168); До оста́тку — те саме, що До оста́нку (див. оста́нки). Чи не справді се татари Людей позаймали, Все спаливши до остатку, У полон погнали (П. Куліш, Вибр., 1969, 416); На оста́тку; На оста́ток — те саме, що На оста́нку (див. оста́нки). — Бевзні! Нікчемники!.. пеньки головаті!! — закричить на остатку Мирін та й затихне… (Мирний, II, 1954, 86).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 5. — С. 785.